Виступ народного депутата України Сергія Гордієнка на парламентських слуханнях

Шановний головуючий! Шановні учасники слухань!

Шановні громадяни України!

Я зі своїми товаришами по фракції ініціював проведення цих парламентських слухань.

Чому фракція Компартії України ініціювала розгляд даного питання?

По-перше, щоб пролити світло на проблеми, що існують у цій галузі. Протягом двох останніх десятиріч в Україні, практично, не велася предметна розмова про розвиток економічного потенціалу країни, про розвиток його провідних галузей. Охоче говорять про те, як розподілити бюджет, але не ведуть мови про те, як його наповнити. Зокрема, відсутній державницький підхід до використання головного багатства країни і народу –  наших надр.

По-друге, спонукальним приводом до цього стала і трагічна доля одного з флагманів нафтогазовидобувного комплексу «Полтаванафтогазгеології», який планомірно знищила сама держава в угоду приватним інтересам приватних груп і кланів.

І по-третє, я хочу нагадати присутнім, що саме народні депутати від фракції Комуністичної партії України впродовж майже двох років добивалися наведення ладу з проведення біржових аукціонів з продажу нафти українського видобутку, на яких  через недосконалість законодавчої та нормативної бази, через корупцію щорічно вимивалися з бюджету державних компаній, і перш за все, «Укрнафти» мільйони гривень.

І хоча, нарешті, порядок у цій царині трішки наведений, залишається ще ціла низка величезних проблем. Насамперед, чи будуть розслідувані дії посадовців, які реалізовували схеми, за якими ліцензії на розробку родовищ та видобуток нафти і газу передавалися від державних структур приватним фірмам, і держава не отримала за це жодної копійки? Чому дозволи переоформлені на приватні структури, але державі не компенсуються збитки бюджету, понесені нею на розвитку буріння і облаштування свердловин? Чому  щорічно змінюється порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами? Чому прогресує тенденція наявного усунення органів місцевого самоврядування від процесу отримання дозволів на користування надрами, адже там живуть люди. Чому раніше, коли видобуток нафти і газу здійснювали державні підприємства, ми мали повну інформацію про поклади, їх розробку, собівартість тощо? Тепер ми не знаємо, навіть скільки у нас свердловин, кому вони належать, скільки видобувають, по якій ціні куди реалізують і куди надходять ці кошти. Чому у державного підприємства в Україні  газ купляють по ціні до 200 гривень за тисячу кубів, а продають по ціні, як той, що ми купуємо за кордоном? І куди, кому іде ця різниця? Чому упродовж тривалого часу свердловини не стають експлуатаційними, а числяться у розвідувальних, хоча на них ведеться видобуток? З експлуатації потрібно платити у бюджет, а з розвідувальних – ні.

Ще одне «чому». Це проблема вкрай низької економічної ефективності використання корисних копалин, що є наслідком відсутності у державі чітких та реальних базових нормативних платежів і перш за все рентних платежів за видобування нафти, конденсату газово-природної та іншої мінеральної сировини. Варто відверто сказати, що в цьому питанні Україна значно відстає як від світової та європейської практики, так і від змін, які відбуваються у наших сусідів, в країнах СНД. Рентні платежі у всьому світі мають єдине призначення – вилучати частину надприбутку видобувників до державного бюджету. У нас це черговий невигадливий вид податку, який своєму призначенню не відповідає.

Так, у Російській Федерації отримання додаткових надходжень до бюджету  у 2011-2013 роках планується в основному за рахунок збільшення ставок за видобування вуглеводнів. У більшості країн Європейського Союзу ставки рентних платежів на нафту складають від 50 до 85 відсотків рентного доходу. В Норвегії з самого початку становлення галузі була розроблена чітка система оподаткування нафтових компаній. Вони сплачують крім звичайного податку на прибуток підприємств, а це 28 відсотків, додатковий податок у розмірі 50 відсотків, тобто загалом майже 80 відсотків отриманого доходу.

В Казахстані ставки рентного податку на сиру нафту і газ, конденсат встановлюються в розмірах, які забезпечують нафтовим компаніям мінімальну рентабельність 20 відсотків. На відміну від наведених прикладів в Україні ставки ренти значно нижчі. Так, у 2007 році рента становила 46,1 відсотка, а в 2009 році взагалі 26,2 відсотка.

Оподаткування рентними платежами у нас здійснюється в залежності від обсягу видобутку вуглеводнів, інакше кажучи всі видобувні компанії сплачують ренту в однаковому розмірі  незалежно від величини отриманого прибутку, який може виникнути, наприклад, внаслідок зростання цін на продукцію.

Рахункова палата України в минулому році провела аудит виконання повноважень державними органами влади по забезпеченню повноти нарахування та своєчасності надходження рентних платежів за видобуток вуглеводнів до бюджету України. Перевіркою було встановлено, що в країні відсутня ефективна система оподаткування нафтогазовидобувної галузі, яка б забезпечувала стягнення в інтересах самої держави відповідної рентної плати за власні природні ресурси, яка б сприяла та стимулювала інвестування в розвиток галузі. А відповідно це б призводило до розширення податкової бази і стабілізації надходження рентних платежів до державного бюджету.

На підтвердження наведу достатньо цікаву статистику. Валові доходи підприємств нафтогазовидобувної галузі збільшилися в 2009 році практично на один мільярд гривень, тобто на 3,2 відсотки порівняно з 2008 роком. В той же час, фактичні надходження рентних платежів за видобуток вуглеводнів у держбюджет скоротилися із 7,4 мільярдів гривень до 4,7  у 2009 році. Лише по  рентній платі за видобуток нафти платежі зменшилися майже на два мільярди гривень. Рівень податкового навантаження в цілому по галузі скоротився на 20 процентних пунктів.

Наведені цифри переконливо свідчать, що діюча система стягнення рентних платежів дає можливості нафтогазовим компаніям отримувати надприбутки. А держава при цьому втрачає значну частину доходу саме від видобутку корисних копалин, які належать всьому українському народу, а не окремим  особам. Найстрашніше – відсутність ефективної державної рентної політики аніскільки не хвилює чиновників. Мінекономіки впродовж п’яти років, відколи отримало завдання від уряду, так і не запропонувало концепції рентної політики. Велика надія була на Податковий кодекс, який ми так завзято приймали минулого року. Але ці надії не справдилися, все залишилося на старих місцях, тобто зберігся зручний для декого діючий порядок оподаткування. Навіть збільшити ставки рентних платежів на незначні відсотки вдалося з дуже величезними зусиллями. Ці ставки потрібно терміново переглядати, тоді не доведеться принизливо стояти на колінах перед МВФ, випрошуючи чергові транші.

А четвертий пункт ХІХ розділу Податкового кодексу України сприймається як насмішка. Кабінет Міністрів України зобов’язується аж до 1 січня 2014 року внести до Верховної Ради України проект Закону про внесення змін до Кодексу щодо переходу до системи платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного доходу. Ми, комуністи, вбачаємо в такій постановці питання чергове затягування вирішення дуже важливої для держави проблеми, зазначені проекти закону потрібно вносити негайно. Ми будемо ініціювати відповідні законопроекти, в тому числі, які посилюватимуть контроль держави за підприємствами 50 відсотків плюс одна акція, які належать державі.

Нова система платежів за видобуток корисних копалин із застосуванням принципу рентного підходу дозволить встановити справедливу плату за використання природних ресурсів, буде стимулювати, перш за все, залучення інвестицій у створення нових родовищ, а збільшення видобутку нафти і газу – це відповідне зростання податкових надходжень до бюджету. Виходячи з цього, необхідно, всім зрозуміло, суттєво посилювати державні важелі впливу у цій сфері, а точніше запроваджувати навіть державну монополію на ці види діяльності. Я розумію всі ваші сумніви, але  те що робиться, вказує на те, що це треба робити. Всі ці проблеми надто серйозні, щоб ними зневажати. Ми маємо їх вирішувати по державному, в інтересах нинішніх і майбутніх поколінь, природні монополії мають слугувати державі і народу України, а не окремим кланам, тоді не потрібно буде згортати соціальні програми, вести наступ на права простих людей, підвищувати пенсійний вік, бо саме ці джерела, про які ми говоримо, суттєво поповнять державну скарбницю і цільові фонди. Ми  повинні припинити грабунок надр. Якщо ми цього не зробимо, нам цього не вибачать наші онуки і правнуки.

Дякую за увагу.